19.01.2015
Центр аналізу та розробки законодавства АМУ надає роз’яснення щодо практичного застосування норм бюджетного та податкового кодексів України (слідкуйте за оновленнями)
Версія для друкуВерсія для друку


Чи зобов’язані сільські, селищні, міські ради передавати майно комунальної власності у спільну власність територіальних громад району або області у зв’язку зі змінами у бюджетному законодавстві в частині фінансування бюджетних установ соціально-культурної сфери?

Право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах може належати право комунальної власності зокрема на рухоме і нерухоме майно, підприємства, установи та організації, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування тощо (частина 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності у частині відчуження (передача у спільну власність) здійснюють виключно відповідні ради (частина п’ята статті 16, пункт 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частина третя статті 1, абзац другий частини першої статті 5 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності»).

При вирішенні питання щодо зміни підпорядкування бюджетних установ соціально-культурної сфери та комунальних підприємств потрібно розглядати як окремі об’єкти права комунальної власності:

– цілісні майнові комплекси, нежитлові приміщення, рухоме майно, які перебувають у користуванні, оперативному управлінні, господарському віданні бюджетних установ та комунальних підприємств (далі комунальне майно). Бюджетні установи та комунальні підприємства не можуть мати права власності на комунальне майно відповідно до частини п’ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 24, частини третьої статті 78 Господарського кодексу України;

– права засновника комунальних бюджетних установ та комунальних унітарних підприємств як юридичних осіб публічного права (далі права засновника) (частина друга статті 81 Цивільного кодексу України).

При вирішенні питання відчуження комунального майна потрібно враховувати, що відповідно до частини восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб’єктів. Об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб’єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Частинами шостою та сьомою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що доцільність, порядок та умови відчуження об’єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об’єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Таким чином, сільські, селищні, міські ради не зобов'язані передавати комунальне майно у спільну власність територіальних громад району або області у зв’язку зі змінами бюджетного законодавства.

При прийнятті рішення щодо відчуження комунального майна відповідній раді потрібно враховувати, що власник зобов’язаний утримувати належне йому майно. У разі якщо комунальне майно не передається, необхідно відразу вирішити питання про припинення права оперативного управління (у разі його наявності) комунальним майном відповідної бюджетної установи та про укладення щодо нього договору оренди або позички (безоплатного користування) з цією бюджетною установою.

При вирішенні питання про передачу прав засновника потрібно враховувати, що засновник зобов’язаний забезпечувати у повному обсязі фінансові потреби бюджетної установи. Тому обов’язковим є врахування вимог бюджетного законодавства, яке закріплює повноваження із фінансування бюджетних установ у певних сферах суспільного життя.

Таким чином, у зв’язку зі змінами до бюджетного законодавства відповідні бюджетні установи обов’язково повинні бути підпорядковані належним розпорядникам коштів.

Про підпорядкування бюджетної установи відповідному розпоряднику коштів свідчитимуть внесені зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з видачею витягу у якому буде зазначений новий засновник.


Щодо встановлення розміру земельного податку у зв’язку зі змінами податкового законодавства.

ЗАВАНТАЖИТИ РОЗ'ЯСНЕННЯ


Щодо практичного застосування положень додатку № 10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», якими передбачено перелік закладів, установ, організацій та заходів освіти, культури, охорони здоров’я та фізичної культури і спорту, які передаються на фінансування/надання фінансової підтримки з місцевих бюджетів.

Статтею 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» передбачено обов’язок Кабінету Міністрів України до 1 січня 2015 року забезпечити передачу в установленому порядку закладів, установ, організацій та заходів, визначених у додатку № 10 до вказаного Закону, на фінансування/надання фінансової підтримки з місцевих бюджетів.

Будь-який об’єкт права власності може перебувати у певного суб’єкта правовідносин на визначених законами підставах: на праві власності, оренди тощо. Лише це дає правові підстави для вчинення правових дій щодо нього. Тобто передача повноважень з фінансування закладу, установи, організації та заходу повинна супроводжуватися передачею прав на них. У випадку переходу права власності необхідно керуватися Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». При передачі обов’язково повинен визначатися обсяг прав, які переходять як щодо юридичної особи так і щодо її цілісного майнового комплексу.

Перелік закладів у додатку № 10 сформовано по областях без визначення рівнів місцевих бюджетів, на які здійснюється передача. Це означає, що у кожному випадку необхідно індивідуально визначати одержувача з урахування специфіки таких закладів, установ, організацій та заходів. До такої специфіки належить, у першу чергу, територія їх діяльності, а також їх спеціалізація. Так, у разі якщо територія діяльності поширюється на кілька районів чи міст обласного значення, то такий заклад може бути переданий лише обласній раді. Спеціалізація визначається відповідно до статей 89 (для міст обласного значення), 90 (областей) Бюджетного кодексу України. Зокрема, видатки на охорону здоров'я здійснюються:

  • з районних бюджетів та бюджетів міст обласного значення на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, спеціалізовані медико-санітарні частини, пологові будинки, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, а також дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги);програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи з санітарної освіти);
  • з обласних бюджетів на консультативну амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення), центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станції екстреної (швидкої) медичної допомоги; спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для ветеранів війни, будинки дитини, станції переливання крові); санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації); інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, регіональні заходи з реалізації державних програм, інші програми і заходи).

Винятками з цього правила може бути наступне.

1. Передача об’єкту міській (міста обласного значення) раді за умови, що значна чисельність населення зони обслуговування проживає на його території, а також з одночасною передачею з інших місцевих (районного або обласного) бюджетів трансфертів відповідно до статті 93 Бюджетного кодексу України.

2. У рамках оптимізації мережі закладів можлива зміна їх спеціалізації (приведення у відповідність до вимог статті 89 Бюджетного кодексу України) та/або території їх діяльності (обслуговування лише міста обласного значення). У такому випадку їх фінансування буде здійснюватися відповідно до статті 89 Бюджетного кодексу України.

В обох випадках згода міської ради на таку передачу є обов’язковою, оскільки повинна супроводжуватися визначення її доцільності.

Таким чином, у переважній більшості випадків прийняття визначених закладів, установ, організацій та заходів є обов’язковим для обласних рад, а не для міських рад міст обласного значення. Міські ради можуть прийняти вказані об’єкти якщо це є доцільним з їх точки зору для оптимізації мережі відповідних закладів.


Щодо фінансування видатків на утримання закладів дошкільної освіти, навчально-виховних комплексів "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад", сільських, селищних та міських палаців і будинків культури, клубів, центрів дозвілля, інших клубних закладів та бібліотек в містах районного значення, селищах та селах

Відповідно до ст. 89 Бюджетного кодексу (зі змінами від 28.12.2014 №78-VIII) фінансування вищевказаних закладів віднесено до районних бюджетів. Разом з тим пунктом 20 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України передбачено можливість фінансування таких закладів з бюджетів міст районного значення, селищ та сіл. Такі видатки здійснюються за рахунок міжбюджетних трансфертів з районного бюджету бюджетам місцевого самоврядування.

Таким чином, Бюджетний кодекс передбачає два варіанти фінансування таких закладів:

1) з районного бюджету;

2) з бюджету села, селища, міста районного значення за рахунок міжбюджетних трансфертів з районного бюджету.

Випадки, коли районні ради відмовляються від належного фінансування таких закладів є порушенням бюджетного законодавства.

Якщо обрано перший варіант фінансування таких закладів, потрібно обов’язково здійснити передачу закладу як юридичної особи з комунальної власності до спільної власності територіальних громад району. При цьому зауважуємо, що вказане не тягне за собою обов’язкової передачі права власності на цілісний майновий комплекс закладу. Він може лишитися у комунальній власності і використовуватися закладом районної ради на підставі договору оренди або позички. Таким чином, пропозиції районної/обласної ради про передачу цілісних майнових комплексів таких закладів у спільну власність територіальних громад району/області мають бути розглянуті сільською, селищною, міською радою, виходячи з інтересів територіальної громади села, селища, міста районного значення, як окреме питання. Тільки сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про передачу права власності по своїм закладам.

Якщо обрано другий варіант фінансування, то обсяг міжбюджетних трансфертів має бути визначено за «формулою, яка затверджується відповідною місцевою радою (у додатку до рішення про місцевий бюджет)». Оскільки обсяг міжбюджетних трансфертів визначатиметься у районному бюджеті, то і визначати формулу, яка є додатком до рішення про місцевий бюджет має районна рада. Для визначення формули може бути використаний підхід, який застосований у постанові Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2003 р. № 1994«Про затвердження Методики розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та бюджетами міст районного значення, сіл, селищ». Оскільки, питання визначення формули віддано на відкуп місцевим радам, а належне утримання таких закладів залежить як від районної ради так і сільської, селищної, міської ради, вважаємо, що формула має визначатися районною радою з врахуванням інтересів всіх територіальних громад. Для цього доцільним є створення комісії при районній раді за участі представників сільських, селищних, міських рад, які отримуватимуть трансферти. Головним завданням цієї комісії має бути визначення відповідної формули та обсягу міжбюджетних трансфертів з районного бюджету до бюджетів місцевого самоврядування.

В той же час, районна рада не може передбачити обсяг трансферту менший за потребу на утримання цих закладів та вимагати від сільської, селищної, міської ради дофінансувати їх з власних бюджетів, оскільки це буде порушенням частини другої ст. 85 Бюджетного кодексу.

Крім того, звертаємо увагу на те, що 15 січня 2015 року Парламент ухвалив зміни до Бюджетного кодексу (№1766 від 15.01.2015), якими передбачено, що за рахунок трансфертів з районних бюджетів можуть фінансуватись не тільки видатки на утримання закладів дошкільної освіти та установ соціально-культурної сфери, а також і на утримання органів місцевого самоврядування цих населених пунктів. Під час прийняття цього Закону Голова Парламенту закликав Міністерство фінансів України надати органам місцевого самоврядування офіційне роз’яснення, що таке фінансування з районного бюджету має забезпечити утримання зазначених установ в повному обсязі.


Щодо практичного застосування норм Податкового кодексу в частині запровадження місцевих податків та зборів у 2015 році.

Підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, визначає, що до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися зміни пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. При цьому відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В той-же час, Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо податкової реформи» (№71-VIII від 28.12.2014) вносить зміни до елементів як загальнодержавних податків і зборів, так і до місцевих. Звертаємо увагу, що стягнення загальнодержавних податків і зборів здійснюється з 1 січня 2015 року.

При цьому законодавець рекомендує у пункті 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №71-VIIIорганам місцевого самоврядування у місячний термін з моменту опублікування цього Закону прийняти та оприлюднити у 2015 році рішення про встановлення місцевих податків.

Отже,у випадку прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевих податків, вони можуть застосовуватися з 1 січня 2015 року або з моменту їх оприлюднення.

Ще одним аргументом на користь можливості встановлення та застосування органами місцевого самоврядування місцевих податків і зборів в 2015 році є їх звільнення в процесі прийняття відповідних рішень від застосування вимог, встановлених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Вважаємо, що такий підхід повинен бути застосований і у випадку прийняття рішення щодо встановлення та його застосування відносно земельного податку, який з 2015 року віднесено до категорії місцевого податку.

Разом з тим у випадку, коли місцева рада не прийме рішення про встановлення місцевих податків, відповідно до пункту 5 пункту 3 статті 12 Податкового кодексу України, такі податки будуть справлятися виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки (а по платі за землю за ставками, які діяли до 31 грудня 2014 року) до моменту прийняття такого рішення.  

При цьому звертаємо увагу на ту обставину, що змінами до Податкового кодексу України, які набрали чинності з 1 січня 2015 суттєво зменшено перелік осіб, які звільняються від сплати земельного податку. Зокрема з переліку звільнених від сплати земельного податку виключені органи державної влади та органи місцевого самоврядування; органи прокуратури; заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування; заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету.

Таким чином, у разі неприйняття у 2015 році рішення про встановлення земельного податку та звільнення від сплати земельного податку зазначених категорій землекористувачів, наслідком буде оподаткування їх на загальних підставах (за ставкою 1% в редакції Податкового кодексу України станом на 31 грудня 2014 року).

Враховуючи вище вказане вважаємо, що органи місцевого самоврядування вправі встановити та застосовувати в 2015 році (з 1 січня 2015 року або з моменту оприлюднення) ставки місцевих податків.

Що стосується місцевих зборів, то Закон №71-VIIIзалишив у чинній редакції положення щодо збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору. Скасовано лише збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Окремо звертаємо увагу, що 15 січня 2015 року Парламент ухвалив зміни до Бюджетного кодексу (№1766 від 15.01.2015), якими передбачено зарахування збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору до бюджетів місцевого самоврядування (ст.64, 69). Крім того, внесено зміни до пункту 4 частини першої ст. 69 Бюджетного кодексу «Доходи бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів», якими передбачено зарахування в повному обсязі податку на майно (включаючи плату за землю та транспортний податок) до бюджетів малих населених пунктів.


Щодо забезпечення сплати акцизного податку з роздрібного продажу (роз'яснення Державної фіскальної служби )

Всі новини